Ілляшівка
ІЛЛЯШІВКА
Село Ілляшівка розташоване на Південному Заході по течії річки Тростянець ( притока річки Південний Буг).
За старим адміністративним поділом село входило до Тиманівської волості Ямпільського повіту Подольської губернії.
Перша писана згадка про наше село Ілляшівка зафіксовано в газеті за 1765 рік під назвою « ПРЕЗЕНТА» ( подарунок).
Серед старих людей і зараз часто можна почути «Ляшівка» , а не Ілляшівка.
З 1793 році в складі правобережної України.
В ті роки в селі було багато млинів (водяних та вітрових), багато річок.
В селі тоді нараховувалось 440 дворів, з населенням 1542 чоловік, з них 780 чоловіків, 762 жінки.
Населення займалось виключно землеробством, лише дехто під час сезонних робіт Капустянської цукроварні ходив на заробітки.
Стара дерев’яна церква була збудована у 1795 році священником Михайлом Братчуковським, в 1804 році - нова, побудована на зібрані кошти прихожан. Церква володіла 44 десятинами найкращої землі.
Була в селі і церковно-приходська школа, яка існувала з 1883 р. Свого приміщення вона не мала, а розміщувалась в найманій хатинці. Учителем був сільський дяк. В 1886 р. для школи було збудовано дерев'яно - вальковане приміщення на одну класну кімнату і квартиру для вчителя. Діти всіх класів (першого і другого) навчались разом під керівництвом вчителя. Навчалось 25-30 дітей , переважно хлопчики. Учитель займався лише навчанням дітей і ніякої культурно – освітньої роботи з іншим населенням села не проводив.
Кам’яне приміщення на дві класних кімнати і дві квартири для вчителів збудувало земство при допомозі церковного управління в 1914 р. Тепер строк навчання становив 4 роки, було два вчителі і навчалося близько 70-80 дітей.
Кріпосне право
Революція 1905 – 1907 рр.
Революція 1905 р. кинула своє дозріле зерно на благодатну родючу подільську землю. І це зерно дуже швидко дало свої плоди.
«Ось уже три дні селяни села Ілляшвки (Ямпільського) та Богданівки (тепер Калініно) Брацлавського повітів бродять, озброєні дрючками, по економських полях і розганяють працівників шести сусідніх сіл. Вчора проникли в економські двори і розігнали всю фільваркову прислугу… Прошу швидкого і дійового захисту від такого небезпечного руху селян,» - благає поміщик Щенявський.
Але ця революція була придушена.
Лютнева революція 1917 р.
Лютнева революція 1917 р. скинула царський трон, але не знищила експлуататорського капіталістичного ладу.
Влітку цього ж року в селі Ілляшівці відбувся сход (збори) громадян села . В постанові сходу Ілляшівчани записали : « Рубку і вивіз дров із спірного лісу власнику Щенявському заборонити до особового розпорядження – скликання установчих зборів». Та не менш цікаві є останні стрічки протоколу : « В чому і підписуємось : письменних – 16 підписів та прізвища 64 неписьменних селян. За них , неписьменних , за їх проханням і довірою та за себе розписався Ісаак Мазур». Тобто , лише кожен п’ятий письменний, і це серед чоловіків.
Жовтнева революція 1917 р.
25 жовтня 1917 року постріл «Аврори» дав сигнал до штурму Зимового палацу .
Важкими були ці дні і для нашого Поділля.
Архівні матеріали .
« Червень 1918 р.. Розпорядження Подільського губернського старости Ямпільському повітовому старості про вжиття заходів до жителів а Ілляшівки « Крестьяне Ильяшевки делают потравы озимых посевов, уничтожают постройки, рубят лес, разрушают телефонную линию заводской железной дороги. Немедленно примите решительные меры к прекращению». І через кілька днів у відповідь летить телеграма : «… докладываю, что самоуправства крестьян с. Ильяшевки по сообщению Ямпольского старосты прекращены при содействии австро-венгерских войск. Разграбленное имущество возвращено владельцу».
Громадянська війна.
За роки громадянської війни у наших селах побували окупанти різних мастей : австро-угорці, німці, поляки, …
У червні 1920 р. с Ілляшівку остаточно було звільнено від польських інтервентів Червоною Армією. Активним учасником громадянської війни був житель с. Ілляшівки Токарчук Михайло Іванович.
1923 – 1932 роки.
Поступово відбудовується, зростає, міцніє країна, а з нею і Ілляшівка.
У згаданому уже 1923 р. в Ілляшівці було 438 господарств з населенням 1662 чол. Ні в Ілляшівці , ні в Красногірці клубів, бібліотек не було. Були хати –читальні, пункти ліквідації неписемності.
В Ілляшівці було 310, а в Красногірці 210 дітей шкільного віку, проте в трьох групах навчалось 65 та 50 дітей (лише кожен п’ятий).
У 1928 р. школа подала звіт наросвіті, де в 4-річній школі названо 19 найменувань обладнання, наочних посібників.
У 1929 р. почалась колективізація. Але тут було порушено саме головне – принцип добровільності. Селян, котрі не встигли ще натішитись землею, результатами самостійного господарювання, стали
насильно заганяти в ТСОЗи (товариство спільного обробітку землі). Непокірним чіпляли ярлики «куркуль», «підкуркульник» , заносили прізвища на чорну дошку , беззаконно забирали у них худобу ( коні, корови, свині, вівці ), доводили «план до двору» (завищений) і під цей «план» забирали у них хліб, картоплю і інше майно (одяг, взуття і т. д.).
В 1929 році був заснований колгосп ім.. Шевченка. Організатором колгоспу став активіст Андрій Микитович Коломійчук, який організував спочатку 17 господарств. 28 березня 1930 року відбулися перші збори колгоспу. Тієї весни колгосп уже мав 27 власних коней та одержав допомогу від Тростянецької машинно-кінної станції - 20 коней. Ось з чим колгосп вступив у свою першу колгоспну весну.
Страшні роки ГОЛОДОМОРУ 1932 -1933 років
Не встигли покінчити з колективізацією , як сталась страшна трагедія в країні – голодомор 1932 -1933 років.
Під заклик « В державній коморі краще збережеться» , від хати до хати стали ходити спеціальні комісії (команди) . Прозвані в народі «чорною мітлою» , вони забирали не лише посівний матеріал, а всі продукти харчування підряд і повністю (квасоля, чечевиця, боби, остання жменя муки, сушка). Спеціально зробленими залізними палицями (щупами) шпигали землю-долівку в хаті, в сараях, у дворах на городі. А щоб хтось не зміг змолоти зерно, якимось чудом не знайдене комісією, команда била-трощила жорна на дрібні куски.
На сільському кладовищі 22 листопада 2008 року був встановлений меморіальний знак в пам’ять загиблих від Голодомору.
1934 – 1941 роки.
Однак життя йшло, розвивалося.
В 1934 р. було відкрито семирічну школу. Активно запрацювали клуби, бібліотеки, кінопересувки і т.д.
ІІ Світова війна
22 червня 1941 р. почалася ІІ світова війна, яка перервала мирні плани селян. 965 днів чорних днів і ночей чорної Трансмісії /так називали румуни територію між Бугом і Дністром /пережила наша Ілляшівка. На фронти ІІ Світової війни війни було мобілізовано 445 чоловік. Більшість із них ( 238) не повернулися додому.
14 березня 1944 року в селі з’явилися свої, рідні солдати . Це були солдати 337 та 180 дивізій.
Післявоєнний період
Важко було тим, хто залишився в селі. Потрібно було відбудовувати господарство, зруйноване війною. Майже не було коней, корів, відсутні трактори. Але поступово все відбудовувалось.
У 1950р. до колгоспу ім. Шевченка приєднався колгосп ім. 14 партз’їзду села Підлісного, а в 1958 р. – колгосп «Більшовик» села Красногірки.
Провідна роль у колгоспному виробництві належить рільництву. Серед зернових культур провідне місце займала пшениця , а з технічних культур – цукрові буряки.
В 1974 році колгосп ім. Шевченка очолив П.Г.Дзюбенко. Всі 27 років його головування в Ілляшівці – це роки напруженої, самовідданої праці на благо села, держави.
З його ініціативи розпочалось широкомасштабне будівництво соціально - культурних і господарських об’єктів.
Серед них – дитячий садок, прекрасна школа , обрядовий зал, стадіон, цегельний завод, млин, олійня, критий тік, автогараж, лазня, засяяла куполами в центрі села церква та ін. Великою окрасою став ставок. Газифіковано села – Ілляшівку, Красногірку і Підлісне.
З середини 80-х років почались процеси розпаду колишнього СРСР .
Вони зачепили Україну, в тому числі і наші населені пункти.
З початку 90-х років утворилась незалежна держава.
Україна стала на новий шлях розвитку . Це викликало певні зміни : рухнула колишня радянська система і колишнє сільське місцеве господарство теж розпалось.
На місці розпаду колишнього господарства з часом утворились нові підприємства з новою формою власності:
1. СФГ «Вікторія -П» , голова селянсько-фермерського господарства –
Печарчук В.М . Має в своєму користуванні –
2. ПСП «Кристал» - керівник Лозинський А.І.. В користуванні
3. СТОВ «Аква-Віка» - керівник Мельник О.В.. В користуванні
4.Цегельний завод – директор Воєвудський В.П.
У листопаді 2020 року села Ілляшівка, Підлісне, Красногірка увійшли до складу Тростянецької селищної громади.
