Тростянець
Сонце світлом залило золотії поля,
Як мені люба -мила Тростянецька земля.
Золотий коровай у руках трударів.
Тростянець розцвітає у полоні хлібів.
Цвіт черемхи вдихаю, солов'я чую спів,
Тростянець розцвітає у полоні лісів.
З.Мазуренко
Селище міського типу Тростянець, як і багато інших населених пунктів краю, мають героїчну і водночас трагічну історію. Край пам'ятає руйнівні татарські набіги, польське панування, революції, страшний Голодомор, репресії, воєнне лихоліття. Та якою б гіркою і болючою не була історія, для багатьох тростянчан - це безцінна біографія, в яку вписано чимало сторінок трудової звитяги та ратних подвигів. Тростянчани завжди пам'ятають і збирають усе до крупинки, чим жила ця земля і хто творив її майбутнє!
На карті сучасної Вінниччини обриси Тростянецького району нагадують крилатого птаха в польоті, а серце його - Тростянець.
Дані археологічних розкопок підтверджують, що вперше територію Тростянця заселяли племена в період неоліту (8-4тис. років до н. р.).Пізніше тут з’являються поселення Трипільської культури (3тис. років до н. е.), поселення Черняхівської культури (урочище Дубина, 3-4ст. до н.е.), поселення ранньослов’янської культури – 3 км на північний захід від селища (5-6 ст. до н. е.). Черепки глиняного посуду знайдено при розкопках поселення 12 ст. на “Половичі”. Характерною рисою цього періоду був перехід до відтворюючих форм господарства – землеробства та скотарства. Пізніше в цих місцях селились племена уличів, чия територія проживання межувала з Диким Полем.
Наші предки вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Земля оброблялась кістяною сохою. Тягловою силою були бики. Високою була і культура.
Після татаро-монгольського нашестя наш край обезлюднів, пізніше знову став заселятись. Перша згадка про Тростянець у письмових джерелах належить до 1598 року. За переказами, стародавнє поселення Тростянець існувало і раніше, лежало на південний захід від сучасного, але його пограбували і спалили дощенту. Згодом люди осіли на теперішньому місці, в долині річки Нетеки.
Новому поселенню спочатку дали назву Адамгород, але згодом – повернули стару назву Тростянець, очевидно від слів “тростина”, “трясовина”, бо місцевість у долині була заболочена, густо вкрита очеретом. Через село пролягав відомий Шпаків тракт, що сполучав північно – західні райони України з узбережжям Чорного моря.
29 разів цією широкою дорогою робили набіги на Тростянець загони турків і татар; жителі поселення рятувались від них у катакомбах, тунелях, проритих під землею, які мають розгалуження, значну довжину і утруднюють забудову.
1629 року жителі Тростянця, або Адамгорода, як він тоді називався, платили податки з 765 дворів.
У першій половині 17ст. Тростянець багато разів переходив від одного власника до іншого (магнатів Вишневецьких, Потоцьких, Сабанських), мешканці його були кріпаками.
Поміщицький гніт призводив до втечі кріпаків з маєтку. Чимало жителів брали участь у визвольній війні українського народу проти польської шляхти (1648-1654 рр.). Неподалік містечка відбувалися запеклі бої (1649 року Тростянець був приписаний до брацлавського полку, але за Андрусівським договором, як і вся Правобережна Україна, залишився у складі Речі Посполитої і ввійшов до складу Росії аж 1793 року).
У цей час, крім панщини, кріпаки відбували багато різних натуральних повинностей. Чимало жителів Тростянця брали участь у гайдамацьких загонах.
З 1797 року, згідно з новим адміністративним поділом, місто увійшло до Брацлавського повіту Подільської губернії. Селяни залишалися кріпаками тих же Потоцьких. 1799 року в Тростянці діяли два винокурних заводи (гуральні).
1843 року став до ладу цукровий завод Потоцького – один з перших заводів на Поділлі. Пізніше збудували водяний млин, олійню, крупорушку.
1861 року в Тростянці реконструйовано цукровий завод, і він завдяки цьому став одним із найбільших в Україні. Це було спільне підприємство французького акціонерного товариства та російських підприємців. Керував ним француз Георг Каміл Транкуа.Тут працювало 270 робітників, і завод виробляв 80 тис. пудів цукру на рік. Через три роки (1864 р.) товариство купило винокурний завод, розташований неподалік і заснований ще 1848 року, та переобладнало його для виробництва спирту з меляси основного підприємства. У кінці 19 століття завод виробляв до 100 тис. декалітрів спирту на рік. Власники підприємства володіли 18 тис. десятин землі.
1884 року до містечка від залізничної станції Демківка провели залізничну колію. Були в Тростянці друкарня та палітурна майстерня.
У кінці 19 ст. в Тростянці (з передмістями Витягайлівкою та Качурівкою) мешкало 3338 православних, 78 католиків, 3 сектанти-розкольники, 1573 євреї – всього 5052 чоловіки. Тут було волосне управління, поштово-телеграфна контора. Функціонували міська лікарня та лікарня при цукровому заводі. Діяли дві церковнопарафіяльні школи, двокласне училище при цукровому заводі та три єврейські молитовні школи. При училищі відкрили бібліотеку.
Базарна площа Тростянця. 1901 рік.
Радянську владу в Тростянці встановлено в січні 1918 року. У період громадянської війни та іноземної інтервенції в Україні Тростянець неодноразово був місцем запеклих боїв. Понад 400 чол. було по-звірячому вбито, їх майно пограбовано. Лише в червні 1920 року було остаточно встановлено радянську владу.
З усією гостротою постало питання відбудови народного господарства, соціально-культурного будівництва. Уже 1924 року в Тростянці було дві початкові та 7-річна трудові школи, дитячий будинок, школа ліквідації неписьменності. Відкрили бібліотеку, клуб та самодіяльний театр, а також громадську їдальню, дитячий майданчик та дитячі ясла.
У травні 1928 року мешканці передмістя Качурівки організували сільськогосподарську артіль “Свій труд”. У жовтні 1929 року в містечку було організовано сільськогосподарську артіль (колгосп) “Комінтерн”. 1934 року за рішенням загальних зборів громадян села був організований колгосп, який отримав назву “Політвідділ”. 1935 року колгосп “Комінтерн” був поділений на господарства ім. Комінтерну та ім. Паризької Комуни. Розвитку колгоспного руху сприяло створення 1930 року машинно-тракторної станції (МТС).
У 1921-22 роках починає працювати спиртовий завод, залізнична станція. Цукровий завод тоді було демонтовано, на його базі створено механічні майстерні, а на землях – радгосп. З 1930 року в Тростянці діяла авторемонтна майстерня, промкомбінат, дві електростанції. 1935 року відкрито середню школу, де навчалося 650 учнів, працювали заводський та районний клуби, бібліотека з книжковим фондом 6 тис. примірників.
Страшним лихом для мешканців містечка був голод 1932-33 рр. Від нього померло близько 400 чоловік. Не обминули містечко, район і сталінські репресії.
Особливо трагічною сторінкою історії селища були роки Великої Вітчизняної війни. 25 липня 1941 року Тростянець окупували фашистські війська. Десятки людей було закатовано, сотні-відправлено до таборів смерті, понад 460 юнаків та дівчат вивезено до фашистської Німеччини. У вересні 1941 року в Тростянці виникла підпільна група з 10 чоловік (керівник М.І. Бєлов). У листопаді 1942 року гітлерівці заарештували всіх членів групи і розстріляли. 13 березня 1944 року частини 27-ї армії 2-го Українського фронту визволили Тростянець. Мешканці селища свято шанують пам’ять полеглих за їх визволення. На братській могилі споруджено монумент солдатської Слави. За виявлений героїзм 309 чоловік нагороджено орденами і медалями. 430 односельчан загинуло на фронтах війни.
Гітлерівці завдали великої шкоди Тростянцю, зруйнувавши підприємства, електростанції, приміщення установ і закладів, значну частину житлових будинків.
Районна та селищна ради підняли трудящих міста, всього району на відбудову. У роки повоєнних п’ятирічок не лише відновлювалися старі, зруйновані підприємства, але й будувалися нові.
За останні 40 років введено в дію районний Будинок культури, універмаг і ряд інших великих магазинів та закладів громадського харчування, будинок побуту, приміщення райдрукарні та редакції районної газети, санепідемстанції, станції по боротьбі із захворюванням тварин, райвузла зв’язку, ряд адміністративних споруд: районної і селищної рад, суду і прокуратури, райвідділу внутрішніх справ, райвійськкомату, райвно, першої та другої черг центральної районної лікарні. Введено в експлуатацію новий ринок, школу №2, добудову до школи №1, 4 дитячих садки, автовокзал, стадіон зі спортивним комплексом “Колос”, ряд відомчих спортзалів, парк “Пам’ять”.
Введено в експлуатацію чимало житла, багато зроблено щодо розвитку інфраструктури міста – шляхового сполучення, мереж водопостачання і газифікації, енергопостачання, радіофікації і телефонізації, благоустрою вулиць міста.
На сьогодні реконструйована площа біля Тростянецького районного суду, посеред якої, на місці пам’ятника В.Леніну влаштовано фонтан.
Реконструйовано центральну площу, прилеглі території до Тростянецького РБК та дитячої музичної школи, влаштовано каскадний водограй, реконструйовано Меморіал загиблим воїнам, продовжується ландшафтна реконструкція паркової зони. Збудовано понад 5,0 км водогонів, реконструйовано водогін по вул. 1Травня протяжністю 0,5 км, завершено освітлення вулиць селища, здійснюється технічне переоснащення освітлення магістральних вулиць на сучасні LED ліхтарі, виконано капітальний ремонт плоскої покрівлі шляхом влаштування геомембрани на будівлі Тростянецького ДНЗ №1. Щорічно проводяться ямкові ремонти, розмітка на дорогах селища, капітально відремонтовано понад 3,2 км доріг, побудовано понад 3,5 км тротуарів, розроблено, погоджено та втілено в життя комплексну схему організації руху вантажних транспортних засобів через територію селища.
