Не забудемо! Не пробачимо! На вічний спочинок у Тростянець повернувся герой-захисник Анатолій Деркач
До болю важко. Хочеться кричати на увесь голос і проклинати ненависних ворогів за те, що відбирають життя найкращих, знищують цвіт нації, рівняють з землею міста і села нашої рідної України.
20 липня у Тростянці попрощалися із світлою людиною, яка, за свідченням друзів, рідних та побратимів не мала у душі місця для гніву і зла, мала лише добрі наміри тростянчанином 55-річним Анатолієм Володимировичом Деркачом…
Він народився 6 квітня 1967 року у простій робітничій сім’ї. Тут закінчив місцеву школу, далі як у інших: училище, армія, самостійне життя, в яке вирушив не вагаючись. У родині виховувалося четверо дітей: донька та три сини. Анатолію було одинадцять років, коли не стало батька Володимира Андрійовича. Мати, Наталія Юхимівна, ставила дітей на ноги самотужки. То ж змалечку пізнав ціну хлібові. До речі, він мріяв стати хліборобом, але доля розпорядилася по іншому. Анатолій став висококласним будівельником. Друзі кажуть, що аби зібрати усе, збудоване його руками, вийшло б невелике містечко. І ці руки та навики так були б необхідні сьогодні, коли в країні страшна розруха.
Але не міг спокійно дивитися чоловік на те, що робиться на сході України. Тому 26 липня минулого року підписав контракт і вирушив на Схід. Служив командиром відділення - командиром бойової машини у славнозвісній 59-й бригаді імені Якова Гандзюка. І, фактично, уже вікопомного 24 лютого вступив у бій з окупантами.
Кажуть побратими, що він сміливо дивився смерті в очі й люто ненавидів ворога, часто вступав у нерівний бій і виходив звідти переможцем.
18 березня зв’язок з ним обірвався. Що довелося пережити матері Наталії Юхимівні, донькам Ані та Марії, онучці Софійці, сестрі, братам, племінникам та всій великій родині, які пройшли через нелюдські випробування, аби спочатку довідатися про смерть рідної людини, а потім, через чотири місяці, повернути його прах на рідну землю, ніхто не знає.
А правда така: на 23-й день війни, 18 березня на Запорізькому напрямку ворог використовував усі наявні ресурси, аби знищити захисників України. У підрозділ Анатолія Деркача влучила ракета «точка – у». Внаслідок ураження він отримав поранення несумісні з життям.
Його на запити великої групи земляків та побратимів було ідентифіковано і через чотири місяці направлено на поховання.
Сьогодні у Тростянецькій громаді був невимовний сум. Героя доставили на вічний спочинок через Капустяни, Демківку, Олександрівку, Летківку, Северинівку і Тростянець. Тут живим коридором зустрічали захисника, що мріяв вирощувати хліб, який сьогодні нищать окупанти, потім - будівельником, бо це – майбутнє, а став – ГЕРОЄМ, який віддав своє життя за те, щоб не горів урожай, щоб не руйнувалися будинки, щоб ми жили в мирі і спокої.
Анатолій Володимирович поповнив гарнізон небесних янголів – янголів миру.
Щирі співчуття родині героя.