Герої назавжди: у Тростянецькій громаді вручили державні нагороди родинам полеглих Захисників
Сьогодні, 23 березня, у сесійній залі громади відбулася подія, сповнена болю, тиші та глибокої вдячності. Ми зібралися, щоб виконати почесну, але надзвичайно важку місію — вшанувати подвиг наших земляків і передати державні нагороди їхнім родинам.
Це — не просто відзнаки. Це символи мужності, честі та любові до Батьківщини, за яку вони віддали найдорожче — своє життя.
Війна безжально забирає найкращих… Уже 115 Героїв Тростянецької громади відійшли у вічність, залишивши по собі світлу пам’ять, біль у серцях рідних і невимовну вдячність у серцях усіх нас. Їхні імена назавжди вписані в історію боротьби за незалежність України.
За особисту мужність, незламність духу та самовіддане служіння Українському народові нагороджені (посмертно):
Вячеслав ПАНЬКІВ — старший сержант із селища Дубина, інспектор Державної прикордонної служби України. Загинув 25 серпня 2025 року під час бою на Донеччині.
Орден «За мужність» III ступеня передано його батькам — Ганні Григорівні та Івану Федоровичу, дружині Ользі Володимирівні та сину Артему.
Руслан ОРЖЕХОВСЬКИЙ — солдат, водій 1 танкової роти 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Спершу рятував людей із окупованої Херсонщини, а згодом став на захист України. Загинув 1 липня 2024 року на Покровському напрямку.
Орден «За мужність» III ступеня вручено дружині Оксані Станіславівні та синам Денису й Назару.
Олександр ТЯГЛЕНКО — солдат із селища Тростянець, стрілець-санітар 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя». Загинув 4 січня 2023 року під час ворожого танкового обстрілу на Запоріжжі.
Орден «За мужність» III ступеня передано матері — Галині Христофорівні.
Андрій ДАЛЕКИЙ — матрос із села Четвертинівка, водій взводу технічної розвідки 35-ї окремої бригади морської піхоти. Загинув 27 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Почесний нагрудний знак «За сумлінну службу» вручено матері Валентині Василівні, сестрі Тетяні та доньці Ользі.
Сьогодні в залі було багато тиші… Тиші, у якій звучить біль. Але водночас — і велика шана, гордість та вдячність.
Жодні слова не здатні загоїти ці рани. Та наш обов’язок — пам’ятати. Пам’ятати кожне ім’я, кожен подвиг, кожне життя, віддане за Україну.
Ми низько схиляємо голови перед родинами полеглих Захисників.
Дякуємо вам за силу, за витримку, за ваших Героїв.
Світла і вічна пам’ять Героям…
Слава Україні!
