Два роки надії, болю і чекання… Сьогодні Тростянеччина попрощалася з Артемом Буряковим
Сьогодні Тростянеччина зі сльозами на очах попрощалася зі своїм Захисником — Артемом Анатолійовичем Буряковим.
Його життєвий шлях був непростим, але сповненим гідності, праці, любові до рідних і відданості своїй країні.
Артем народився 2 березня 1985 року в селі Тронка Миколаївської області. Ще змалку доля випробовувала його на міцність: рано втратив батька, а згодом і матір. Та, попри біль втрат, виріс сильним, чесним і щирим чоловіком.
Закінчив школу, здобув професію лаборанта в Одеському профтехучилищі, працював крановщиком в Одеському порту. Будував своє життя, працював, мріяв, любив.
У 2006 році створив родину з Тетяною — своєю опорою і любов’ю. Разом виховували сина Андрія, якому сьогодні лише 15…
У серпні 2022 року Артем без вагань став на захист України. Служив у складі 17-ї окремої важкої механізованої Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Пройшов важкі бойові дороги Донеччини, Бахмутського, Харківського, Сумського напрямків та Курщини.
6 листопада 2024 року Артем зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ольгівка Курської області.
Довгі місяці рідні жили між болем і надією, чекали, вірили, молилися…
Та 17 квітня 2026 року страшна звістка підтвердила найгірше — Артем загинув того дня, до останнього виконуючи свій обов’язок перед Україною.
Він був людиною великого серця — добрим, щирим, надійним. Завжди готовий допомогти, підтримати, підставити плече. Любив життя, любив футбол, любив свою родину.
Сьогодні без чоловіка залишилася дружина. Без батька — син. Без друга — ті, хто його знав. Без Захисника — Україна.
Тростянеччина схиляє голову в глибокій скорботі та вдячності.
Щирі співчуття дружині Тетяні, сину Андрію, рідним, близьким, друзям і побратимам.
Світла пам’ять Герою.
Вічна слава і вічна шана!
