Жителька Тростянецької громади Ксенія Заєць відзначила своє сторіччя!
Серед всієї кількості довгожителів у нашому селищі Тростянець, найповажніша за віком - Ксенія Никифорівна Заєць.
Вчора ця добра, чуйна, мудра, проста душею, добра серцем і надзвичайно позитивна жінка зустрічала свій 100 літній ювілей. Так, за її тендітними, але надзвичайно сильними і мужніми жіночими плечима - ціле століття життя, зіткане із важких, трудових буднів, буремних історичних подій, пережитих емоцій - відчуття болю від втрат і розчарувань, тихої радості і простого людського щастя, якого, на жаль, у житті ювілярки було найменше. Впродовж прожитих Божих років Ксенія Никифорівна завжди була сповнена глибокою мудрістю і людськими цінностями, яких навчили батьки і власне саме життя. Сьогодні вона має можливість не тільки відчувати любов, підтримку і турботу найрідніших серцю - дітей, онуків, правнуків, а й допомагати їм своєю мудрою порадою, як берегині роду свого і його добрих сімейних традицій. До речі, одна з найважливіших цінносте у їх родині, яку успадковує кожне наступне покоління довгожительки - любов і піклування один про одного, за будь-яких обставин.
Найбільше пам’ятає Ксенія Заєць свій трудовий шлях. Бо розпочався зовсім у юному віці і був не зовсім підсильним для жіночих плечей.
Ще в роки Другої світової війни працювала помічницею тракториста у місцевому колгоспі. Потім у кузні - помічницею коваля, виготовляючи різноманітні деталі і запчастини до сільськогосподарської техніки. У важкі роки післявоєнної відбудови на одному з місцевих заводів виготовляла черепицю. Останні роки перед заслуженим відпочинком готувала їжу для хворих Тростянецької лікарні.
Закарбувалися у пам’яті довгожительки страшні роки голодомору, коли на її очах повільно згасало життя рідної ще зовсім маленької сестри.
Війна. Ця не менш жахлива смертоносна трагедія людства назавжди забрала у її матері чоловіка, у неї і ще трьох рідних сестер - батька. До сьогодні він для родини вважається зниклим безвісти, без точного дня загибелі і місця поховання...
Як би важко не було, але розрадою від важких буднів для Ксенії Заєць була сім’я - чоловік Радіон. А найпам’ятнішим радісним моментом – звістка про завершення Другої Світової війни.
З чоловіком прожили довгих і щасливих 50 років подружнього життя, виховали трьох дітей, тішились народженням онуків, допоки Господь не забрав рідну і кохану половинку Ксенії Заєць на небеса. З тих пір минуло 29 довгих років, а любов, вірність і пам’ять про найдорожчу людину залишається жити у їх серцях. А змістом життя і цілим всесвітом після втрати чоловіка для Ксенії Никифорівни стали люблячі і турботливі, ласкаві і дорогоцінні діти, шестеро онуків і вже, дякувати Господу, - шестеро правнуків.
Після пройденого нелегкого життя Ксенію Никифорівну вже нічого не лякає у житті. Тому сміливо і відкрито бажає російському ворогу згинути із землі праведної за увесь біль і втрати, котрі принесли із собою, за те, що їй на своєму віку довелося знову переживати війну. Тому пообіцяла всім рідним, що обов’язково дочекається, коли вчергове для себе почує найрадіснішу для всіх українців звістку - Перемога!
Шановна Ксеніє Никифорівно, ми всі віримо і молимося, що зовсім скоро почуємо цю радісну звістку, після якої ви ще довго - довго радітимете життю і мирному небу в колі своїх рідних.
