Столітній ювілей Євдокії Романівни Хлопчик з Красногірки
У неділю жителька села Красногірка Євдокія Хлопчик відсвяткувала столітній ювілей. Жінка пережила світову війну, два голодомори, роки репресій, усе життя тяжко працювала.
100 років — стільки зараз Євдокії Романівні. Незважаючи на поважний вік, вона й досі зберегла юність душі, жвавість розуму та прагнення жити, —каже 64-річна донька ювілярки Надія Іванівна.
Праця — каже, іменинниця, секрет її довголіття. Бралася за всіляку роботу і вдома, і в колгоспі. Рух дає їй силу та енергію. «Я люблю землю, люблю все, що росте, люблю вирощувати гарний врожай. Саме через рух я змогла прожити 100 років», — пояснює Євдокія Романівна.
У неї було важке дитинство. Вона народилася єдиною донькою в сім’ї Романа та Антоніни Горобців. Тож добре пам’ятає і роки колективізації, коли господарів насильно позбавляли землі і майна та відправляли до Сибіру, і страшний Голодомор 1932 – 1933 років, який виник внаслідок колективізації.
- Спочатку активісти з кожної господи вимели всі запаси зерна та продовольства, - каже бабуся, - а потім люди почали вмирати, іноді сім’ями. Їх підводами вивозили на сільське кладовище й закопували часто в одній ямі. Нас від наглої і голодної смерті врятував батько. Він був гарним чоботарем: вмів шити та ремонтувати взуття. То ж бувало, що хліба принесе, чи кілька картоплин.
Далі була важка юність. Їй минуло 16 років, коли в село прийшла Друга світова війна. Румунські окупанти не давали спуску селянам. Часто доводилося переховуватися від них, аби не вчинили наругу. Вони ходили селом, відбираючи у земляків молоко, яйця, домашню живність і катували за кожен непослух. Натерпілася доволі, тому зі сльозами на очах зустріла у березні 1944-го року наших визволителів.
Після звільнення Красногірки відновив роботу колгосп. Треба було для армії та держави вирощувати врожаї, а чоловічих рук катастрофічно не вистачало: хтось загинув на війні, а хтось продовжував воювати. Важка праця лягла в основному на жіночі плечі. Орали коровами, сіяли та збирали урожай вручну. Через все це пройшла Євдокія Романівна.
Вона росла розумною і кмітливою дівчиною. Закінчила місцеву семирічку, то ж її запросили на роботу в контору. Без відриву від виробництва закінчила з відзнакою інститут й працювала бухгалтером. Загальний трудовий стаж іменинниці – 56 років.
У повоєнний період вона зустріла свою долю. Одружилася з місцевим парубком Іваном Хлопчиком. У парі вони народили двох діток: доньку Надію та сина Михайла. Син живе у Криму. Дочекалася чотирьох онуків та вісьмох правнуків. Помер чоловік 22 роки тому.
Ще потихенько ходить. Бувало сяде і згадує про своє життя. Вона сьогодні чітко пам’ятає про все, що було раніше, але війну з росіянами не може збагнути.
Упродовж свого життя вона всіх любила і її любили. Ніколи не давала привід, аби хтось на неї сердився. Намагалася зробити так, аби кожній людині було приємно з нею. Якщо і було щось на душі, вона намагалася не передавати цей негатив іншим. Намагалася створювати й іншим добрий настрій. Завжди ставилася до своїх обов’язків з максимальною відповідальністю. Від будь-якої роботи мала насолоду.
В понеділок, 20 січня, Євдокію Романівну Хлопчик привітали зі святом керуюча справами (секретар) виконавчого комітету Наталія Вдовиченко, голова Тростянецької селищної громадської організації «Рада ветеранів» Алла Голенченко, староста Ілляшівського старостинського окургу Людмила Василенко. Вони висловили щирі побажання здоров'я, щастя та довгих років життя ювілярці, та неодмінно дочекатися нашої Перемоги!
